Framställningen är riktad till: Sveriges riksdag

Ми закликаємо парламент Швеції визнати Голодомор — навмисно спричинену голодну катастрофу, що сталася в Україні в 1932–1933 роках, — геноцидом проти українського народу. Голодомор, що означає «смерть через голод», призвів до загибелі мільйонів невинних людей, серед яких приблизно чотири мільйони дітей. Ця трагедія була спричинена радянським режимом під керівництвом Йосипа Сталіна, який проводив систематичні заходи, спрямовані на свідоме голодування українського населення.

Історичні дослідження та розсекречені документи радянських органів підтверджують, що Голодомор не був природним голодом, а свідомою політичною стратегією для примусу українського народу до покори через колективізацію. Радянська влада конфіскувала всю їжу та зерно в українських селян і блокувала регіони, щоб перешкодити людям втекти або отримати допомогу. Це призвело до гуманітарної катастрофи, що включала масовий голод, хвороби та навіть повідомлення про канібалізм у відчаї.

Чому Голодомор є геноцидом?
Згідно з Конвенцією ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього від 1948 року, геноцид визначається як дії, що вчиняються з наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку. Голодомор відповідає цьому визначенню, оскільки включав:

• Вбивство членів такої групи: 84% з тих, хто загинув під час Голодомору, були етнічними українцями.
• Заподіяння серйозних тілесних або психічних страждань членам такої групи: під час Голодомору владі повідомляли «цілком таємно», що люди «пухнуть від голоду, помирають щодня, і були випадки канібалізму». Людей не рятували.
• Створення умов життя, розрахованих на повне або часткове знищення групи: Сталін, Молотов і Каганович безпосередньо встановлювали квоти на «заготівлю хліба». Після конфіскації зерна та всіх харчів села були ізольовані.
• Вжиття заходів, спрямованих на запобігання народженню дітей у групі: українські селянські родини зазвичай були багатодітними. Після того, як понад 10 мільйонів загинули від штучного голоду, а майже 18 мільйонів зазнали фізичних та моральних травм, українці більше не могли й не хотіли народжувати багато дітей.
• Насильницька передача дітей з однієї людської групи до іншої: діти, чиї батьки померли від голоду, забиралися до спеціальних таборів і згодом виховувалися в інтернатах.

Рафаель Лемкін, юрист, який увів термін «геноцид», ідентифікував Голодомор як геноцид і порівнював його з іншими великими геноцидами ХХ століття.

Які документи підтверджують, що Голодомор — це геноцид українців?

• 3456 знайдених і розсекречених документів з державних органів та Комуністичної партії, включно з тими, що підписані Сталіним;
• 3186 книг записів про смерть за 1932–1933 роки, що підтверджують масову смертність населення внаслідок штучного голоду;
• свідчення 1730 свідків та жертв злочинних дій тоталітарного режиму;
• 857 масових поховань, де поховані жертви геноциду;
• 735 поселень, колгоспів, сільських рад та районів в Україні, де влада вводила «чорні списки»;
• 400 знайдених і розсекречених документів із секторальних державних архівів СБУ, що підтверджують організацію штучного голоду владою;
• архівні документи дипломатичних представництв іноземних держав;
• архівні документи, що свідчать про масове переселення росіян до України;
• фотодокументи, що фіксують трагічні події Голодомору.

Чому важливо визнати Голодомор геноцидом?
Історична справедливість: важливо, щоб мільйони жертв, які загинули під час Голодомору, були визнані, а історична правда про ці події зберігалася. Визнання Голодомору як геноциду означає, що ми беремо на себе відповідальність за збереження пам'яті про жертв і їхнє страждання.
Протидія запереченню та дезінформації: заперечення Голодомору було поширене, особливо в колишньому Радянському Союзі та в сучасній Росії. Офіційне визнання протистояло б цьому запереченню та гарантувало, що правда про ці події не буде спотворена.
Солідарність з Україною: в час, коли Україна знову стикається з агресією з боку Росії, особливо важливо виявити солідарність з українським народом, визнаючи його історію та страждання, яких він зазнав. Це також зміцнило б позицію Швеції як захисника прав людини та міжнародного права.